Евгению Марчуку плохо удается публичная политика. Ну, не тянет он на “агитатора” горлана, главаря” или; выражаясь научно, на харизматическую личность. Его сторонники возлагают надежды на его “загадочность”, связанную со службой в КГБ-СБУ, интеллигентность (свободно говорит по-английски и играет на фортепиано “железной” рукой —это-де тот человек: который наведет в стране порядок.

Все социологические опросы сегодня показывают очень низкий процентный рейтинг Евгения Марчука как потенциального кандидата в Президенты (3 — 5%). Тем не менее, по моим прогнозам, к октябрю Евгений Кириллович может выскочить в первую “тройку” претендентов. Особенно в том случае, если лидер социалистов Александр Мороз откажется баллотироваться. Во-первых, за Марчука будут голосовать “правые”, которые ни при каких условиях не согласны на переизбрание Л. Кучмы. Об этом, кстати, свидетельствует массированная поддержка кандидатуры “железного Евгения” со стороны националистических сил. Во-вторых, за него отдадут свои голоса те левобережные интеллигенты, которые опасаются, что в случае прихода к власти Петра Симоненко произойдет так называемая “болгаризация” Украины. У них два потенциальных лидера — либо Мороз, либо Марчук.

Итак, Евгений Кириллович — это некий компромисс между национал-демократами и социал-демократами, однако его программа до сих пор еще не ясна. Она могла бы быть идентична программе СДПУ(о), если бы “команда молодости нашей” не отвернулась от Марчука почти сразу же после парламентских выборов. Но она не может быть и копией программы Конгресса украинских националистов, иначе генералу придется распрощаться с голосами избирателей Левобережной Украины. В общем, Евгению Кирилловичу предстоит весьма замысловатая политическая “игра”, где равная роль будет отведена и “королю”, и “окружению”.

Політологи бачать, що Євген МАРЧУК, нарешті, дав старт своїй передвиборчій кампанії. Але наскільки вчасно це зроблено і наскільки вірно обрано імідж кандидата та його передвиборчу стратегію, залишається сумнівним питанням.

"Мы рождены, чтоб КАФКУ сделать былью" или Кое-что об абсурде в избирательных кампаниях.

Автор Геннадий ШАМРЫЛО

"Правоцентристы - именно так можно охарактеризовать партию "Реформы и порядок", которая в наших краях преодолела 4-процентный барьер на парламентских выборах. Пинзеник и Соболев встретились с представителями деловых кругов, с преподавателями и студентами ТГАТА, с руководством горисполкома и журналистами... Реформаторы считают, что на следующих выборах их партия сильно прибавит... Ее плюсы - конкретность и реализм предложений, а также равномерная поддержка во всех регионах Украины. Гости подчеркнули свой отказ от политического романтизма и необходимость компромиссов во имя широкой правоцентристской коалиции. Именно этим они объяснили свое решение поддержать на президентских выборах Г.Удовенко. При этом В.Пинзеник подчеркнул, что в связи с последними трагическими событиями это решение может быть пересмотрено в пользу более проходного кандидата. Учитывая очередной отказ от баллотировки В.Ющенко, можно предположить, что таким кандидатом могут оказаться Е.Марчук либо А.Мороз (последний, правда, левоцентрист, да и первый предпочитает социал-демократическую нишу) - но победить, в отличие от Удовенко, каждый из них может...

Пинзеника и Соболева сопровождал А.Шумляк, про которого и раньше говорили, что он из "Реформ и порядка". Но который на последних выборах баллотировался как беспартийный и даже был, как будто бы, поддержан левыми. Сейчас, правда, есть информация, что местную парторганизацию возглавят более серьезные люди"

Он подчеркнул, что не жалеет о работе премьером у Кучмы, считает этот период позитивом и уверен, что при нем сегодняшнего развала не было бы...И особо отмечал, что у него нет "своих" партий и территорий, что он - от всех и за всех, от всего народа и за весь народ...

Юлия ТИМОШЕНКО: "До ЛАЗАРЕНКО меня поддерживал МАРЧУК"

Автор Интервью Виктора ШЛИНЧАКА

Родившись как оппозиционный политик, вы примкнули ныне к другому лагерю. Вы всегда так легко расстаетесь со своими принципами?

А кто решил, что "Батьківщина" перебра-лась на другую сторону баррикад? В преддверии президентских выборов каждая фракция занимает наиболее выгодную пози-цию, которая дает возмож-ность поучаствовать в этом интересном занятии с наи-большей отдачей.

Не собираетесь ли вы принять участие в выборах? К примеру, г-жа ВИТРЕНКО как-то заявила, что ей прихо-дит огромное количест-во писем в поддержку ее "предвыборных" наме-рений. Неужели вам не пишут?

Пишут, но возле сердца такие письма не храню - не тешу подоб-ным образом свое самолю- бие. Что касается моего участия в выборах, если победа нереальна, зачем тратить на это время и силы? Для начала нужно сколотить свою команду...

Тогда понятны ва-ши старания по части со-здания своей, независи-мой фракции. Хотя обы-вателю трудно разобрать-ся, что осталось в "Батьківщине" от "Громады" и чем она отличается, ска-жем, от "Возрождения регионов" или НДП.

В "Батьківщину" пришла реалисты, а ро-мантики остались в "Гро-маде". Многие депутаты до сих пор так и не уясни-ли, что в парламенте нуж-но заниматься законода-тельной работой, а не вы-яснением отношений. Не-редко ВР превращается в цирковую арену с таким же круглым куполом, и эффектней выглядит тот, кто зрелищней выполняет свои трюки...

Куда направлен по-литический "вектор" ва-шей фракции? "Громада", помнится, была со- лидарна с левыми?

Мне всегда было непонятно это левогромадовское состояние. Тем более, что БРОДСКОГО, ЧАЙКУ, ЕЛЬЯШКЕВИЧА, КАРМАЗИНА, ШИШКИНА левыми нельзя считать даже с большой натяжкой...

Кстати сказать, по-чему ЕЛЬЯШКЕВИЧ остал-ся в "Громаде", ведь раньше он тяготел к так называемой "группе Ти-мошенко"?

Вероятно, ему приятно безрезультатно доказывать то, во что сам он ма-ло верит.

Некогда эндепист Тарас СТЕЦЬКИВ говорил о сильной коалиции из НДП, Руха и нелазаренковской части "Грома-ды". Возможен ли такой "союз"?

Я не понимаю "под кого" должна быть созда-на такая коалиция и для чего?

Не собираетесь ли вы к новым парламент-ским выборам зарегист-рировать партию "Батьківщина"?

У нас смешанная си-стема выборов, поэтому ра-зумнее делать ставку на округа. Недавно мы решили создать политический блок - из части в "Грома-ды", Патриотической пар-тии и Христианского на-родного союза. Пока я не собираюсь менять партий-ность и предпочитаю оставаться членом "Громады". Тем более, что в Кировоградской области - моем избирательном округе - многие партию поддержи-вают. Не стоит забывать, что "Громада" - это не только Павел ЛАЗАРЕНКО.

Два года назад на съезде этой партии про-изошло непрогнозируе-мое - вместо вас главой партии избрали ЛАЗА-РЕНКО...

Вы романтик, если верите, что на съездах мо-гут быть неожиданные ре-шения...

Если не секрет, ког-да вы познакомились с Павлом Ивановичем?

Как дело обстоит с теневым правительством, которое вы возглавляли?

Оно все еще сущест-вует и ныне занимается разработкой документов, которые парламент рас-смотрит в ближайшем бу-дущем.

Вы уже определи-лись с кандидатом в мэ-ры?

Раньше у нас могло быть три кандидата - КОСАКИВСКИЙ, БРОДСКИЙ и БАБИЧ. Ныне мы, ско- рее всего, поддержим по-следнего.

Говорят, что вы заканчиваете работу над кандидатской диссертацией. Какова ее тема?

"Государственное уп-равление налоговой систе-мой". Это, в то же время, и концепция Налогового кодекса, который мы соби-раемся внести на рассмот-рение ВР.

Оцените шансы На-тальи ВИТРЕНКО на прези-дентских выборах.

Наталью Михайлов-ну на посту президента желают видеть те, кто спе-циалистам в конкретных областях предпочитают ораторов и публичных по-литиков. Я опасаюсь вы- движения ВИТРЕНКО: быва-ли случаи, когда выбор на-рода становился трагедией для страны.

Как вы расценивае-те реальность введения единого 10%-ного налога, который пропагандирует Геннадии БАЛАШОВ?

Раскрутка партии "3а красивую Украину" проводится по тому же сценарию, что и партии зеленых. Ставка делается на аполитичность. Мне кажется, что за кулисами стоят одни и те же ре-жиссеры. Если БАЛАШОВ попадет в нужную нишу, он, действительно, может стать сильным кандида-том в президенты.

Вы считаете что у зеленых нет идеологии?

Та политическая си-ла, которая прошла в парламент, ничего обще-го с идеологией зеленых не имеет, просто удачно эксплуатировались попу-лярные среди избирате-лей идеи.

Несколько раз вы заявляли, что будете под-держивать Александра МОРОЗА. Вы по-прежнему считаете, что он имеет самые высокие шансы на победу?

Я и сейчас не отри-цаю, что МОРОЗ и КУЧМА - наиболее вероятные кан-дидаты для выхода во вто-рой тур.

Даже учитывая тот факт, что ЛАЗАРЕНКО не сможет теперь оказать финансовой поддержки МОРОЗУ на выборах?

На старте объединяются центристы и правые. Каков будет финиш?

Валентин КОВАЛЬСКИЙ

Избирательный блок “Наш президент - Евгений МАРЧУК” в ближайшее время должен увеличиться до 10-12 партий.

Об этом заявили на вчерашней пресс-конференции в Киеве лидеры четырех политических объединений: Украинской республиканской и Украинской селянской демократической партий, Социал-демократического и Христианско-народного союза. Сражаться под знаменем Евгения Кирилловича также намерена праворадикальная организация - “Державна самостійність України”, возглавляемая Романом КОВАЛЕМ.

Существует мнение, что такая “гремучая смесь” противоборствующих между собой партий-аутсайдеров не способна принести экс-премьеру победу на президентских выборах. К тому же украинские республиканцы, селяне, “христиане” и социал-демократы до сих пор не забыли о межпартийных “негараздах” во время прошлогодней парламентской гонки, а значит могут “побить горшки” еще в первые дни подписной кампании-99. Что же заставляет их сегодня становиться под знамена Евгения Кирилловича и отворачиваться от других кандидатов национально-патриотического лагеря?

Українська Республіканська партія, за якою з минулого тягнеться слава партії колишніх політв’язнів (хоч їх там після розколу 1997 року залишилися одиниці), збирається висувати кандидатом на Президента України Євгена Марчука. Колишній політв’язень Левко Лук’яненко, Почесний Голова УРП, фіґурує на зібраннях, перед екранами, в ґазетах поруч з колишнім “хазяїном тюрми” і розсилає листи з закликом підтримати його. Мабуть, зважитися на такий крок, маючи понад 26 років невільничого “стажу”, було нелегко...

Колишній політв’язень Юрій Бадзьо 20 лютого в Будинку кіно сказав, що середовище радянських політв’язнів теж задекларувало свою прихильність до політика Євгена Марчука.

Наскільки мені відомо, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів та репресованих такої підтримки не декларувало. Я належу до цього Товариства і до цього середовища. Визнаючи, що поняття “середовище” і “Товариство” не зовсім ідентичні, я все ж таки почуваю себе зачепленим, тому мушу оприлюднити свої особисті міркування з цього приводу.

Але мені якось зовсім не думалося тоді, що до фахівців колишнього колоніяльного режиму можна причислити й тих, кого в Росії віддавна називають “заплечных дел мастера” (тих, що з-за плеча рубають голови). На диво, п.Л.Лук’яненко має на увазі саме їхній “досвід”:

Тобто Є.Марчук, на думку Л.Лук’яненка, використає свій фаховий досвід проти тих, хто шкодить Україні. Що про це думає сам Марчук, ми з його вуст поки що не чули...

Полишаючи осторонь розумні докази обох поважних діячів, я зосереджуся тут лише на моральному боці цього питання.

Щоб судити про людину і передбачити, що вона може вчинити в майбутньому, треба знати, що вона робила в минулому.

З довідника “Хто є хто в українській політиці” (і не лише з нього) знаємо, що Євген Кирилович Марчук закінчив у 1963 році Кіровоградський педінститут за фахом українська та німецька мови та літератури. І пішов працювати оперуповноваженим обласного управління КГБ.

Я теж філолог. Один мій колеґа теж пішов у КГБ, закінчивши філологію. Він був стукачем у нашому студентському середовищі. А я через півроку став політв’язнем.

Почавши як оперативник, Є.Марчук виріс до начальника інспекції КГБ УРСР, у 1988 став начальником управління КГБ в Полтавській області, а в 1990 році - першим заступником голови КГБ УРСР. У листопаді 1991 року очолив Службу Безпеки України.

Ми не знаємо, що конкретно робив Є.Марчук у КГБ. Сам він про це не розповідає. З етичних, каже, міркувань. Щоправда, деякий час він “мав стосунок до творчих спілок, у тому числі й до Спілки письменників”. І каже, що тоді “жоден митець не був заарештований і не був ув’язнений”. (Див. інтерв’ю Марії Матіос для “Літературної України” від 5 березня 1998 року, передруковане в книзі другій Є.Марчука “Виступи. Інтерв’ю. Статті”, Київ, “Знання”, с.85-103).

Пан Марчук воліє не назвати ті роки. А то б ми легко перевірили... Мабуть, він заздалегідь подбав, щоб на нього в його відомстві взагалі не залишилося компрометуючих документів.

Тоді пригадаймо, що в 60-80-х роках робив КГБ при Раді Міністрів УРСР.

Для цього Україна була щільно оповита кагебістською аґентурою: стукачі (сексоти - “секретные сотрудники” - хто забув це майже непристойне слово) були в кожній студентській групі, в кожній установі, в кожному трудовому колективі.

Хто виявляв найменші ознаки українського патріотизму (наприклад, послідовно розмовляв українською мовою, збирав українську бібліотеку, ходив у вишиванці на українські літературні вечори, з’являвся біля пам’ятника Т.Шевченкові 22 травня, ба, просто був передплатником ґазети “Літературна Україна”) - неминуче опинявся в полі зору КГБ.

Декого просто убивали чи замордовували, декому фабрикували мерзенні кримінальні справи (хуліґанство, опір міліції, наркотики, спроба зґвалтування - ми за цими справами досі не реабілітовані).

За аналогією до розстріляного відродження 20-х років кажуть про задушене відродження 60-70-х. Скільком творчим особистостям КГБ на десятиліття заткнув рота, скількох стероризував і морально покалічив - нема їм ліку! І нема ліку нашим утратам - що ці люди могли створити за умов свободи, на яку висоту вони піднесли б наш український дух! А чиї ж, як не кагебістські пальці стискали горло Бориса Антоненка-Давидовича, Михайла Брайчевського, Олени Апанович, Леопольда Ященка, Сергія Параджанова, Ліни Костенко, Василя Голобородька, не кажучи вже про сотні ув’язнених митців і мислителів? У ці часи під кагебістським пресом загинули Василь Макуха, Алла Горська, Володимир Івасюк, Григір Тютюнник, Григорій Чубай, Гелій Снєгірьов, Михайло Мельник, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус, Іван Світличний...

Блюзнірством видається мені розчулення деяких політиків перед Є.Марчуком за те, що нібито він не дав декого додушити (називають Сергія Плачинду, Ліну Костенко, Ірину Ратушинську).

Ще раз кажу: я не знаю, що конкретного робив у КГБ Є.Марчук. Може, він був золотий чоловік. Але КГБ УРСР не робив нічого іншого, як боровся проти проявів українського патріотизму в Україні. Ну, ще боровся з єврейським патріотизмом - сіонізмом. Та з “валютниками”. Це як кулемет: він призначений убивати. Якщо якусь деталь кулемета виготовити зі щирого золота, то він однаково вбиватиме. Але золота деталь швидко зноситься: її замінять стальною. Марчука не замінювали. Навпаки, йому довіряли щораз вищі посади. Очевидно, він був стальною деталлю того кулемета, який влучно стріляв у серце України.

Наводять як позитивні приклади колишніх кагебістів Едуарда Шеварднадзе та Гейдара Алієва.

Перший мав у світі репутацію відомого політика, одиного з архітекторів ґорбачовської “перестройки”. Він за підтримкою російських спецслужб силою усунув законно обраного президента Звіяда Ґамсахурдію, довів свою країну до громадянської війни і пролив немало крови. Звіядистим у Грузії досі виносять смертні вироки. Вони змушені тікати з батьківщини. У Грузії досі стоять російські війська, що свідчить про відсутність повного її суверенітету.

Другий свого політичного противника - лідера Народного фронту Альбуфаза Ельчибея - запроторив на довічне ув’язнення. Чи хочемо ми чогось схожого в Україні?

Ще згадують колишного царського ґенерала фінна Маннергейма, який розгромив совєтські війська взимку 1939-40 років. Дай, Боже, й нашому теляті вовка з’їсти, але ніхто не заборонить мені сумніватися в намірах нашого ґенерала. Адже, щоб зробити успішну кар’єру в КГБ, треба бути до мозку кісток заприсяженим Москві. Чи, може, не так?

Та світ знає й інші приклади: поляки і литовці усунули від влади Ганну Сухоцьку та Казимеру Прунскене, коли виявили їхню причетність до КГБ. Думаю, вони не сумнівалися в їхньому патріотизмі, але з моральних міркувань поставили на ті посади “не вмазаних” людей.

Я не бачу підстав судити, що Є.Марчук настільки прозрів і переродився, що ставши президентом України візьметься “громити мафіозні злодійські клани”. На мою думку, президентові треба насамперед уміти будувати, а не “громити”. Але якщо він нічого іншого робити не вміє, то нехай наївні люди не забувають, що коли запускається машина репресій, то їй нема впину. Хто визначатиме об’єкти репресій, за якими ознаками й правом?

Не показав себе Є.Марчук будівничим Української держави, будучи прем’єр-міністром. Навряд щоб з поганого прем’єра був добрий президент. Особисто мені його безлике прем’єрство запам’яталося нечуваним святотатством - погромом похорону Патріярха Володимира 18 липня 1995 року. Скажете: а які є докази, що це прем’єр-міністр дав наказ бити нас, українців, кийками, труїти ґазом і гукати “Бей хахлов!” Нема в мене таких доказів. Але хіба прем’єр-міністр дав розпорядження розслідувати цю справу і когось за це покарати? Ні, нікого з його “заплечных дел мастеров” за їхню криваву “роботу” не звільнили. Більше того, ката українців ґенерала Буднікова послали в Луганськ керувати обласним управлінням МВС.

Кров українців, пролита на Софійському майдані “кривавого вівторка” 18 липня 1995 року, - на тодішній владі.

Друге, чим мені особисто запам’ятався прем’єр-міністр Є.Марчук, - що вдвоє зменшив грошову компенсацію реабілітованим політв’язням. З 15 до 7,5 гривень за місяць ув’язнення. Таку компенсацію, згідно з Законом про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні від 17 квітня 1991 року, можна одержати тільки за 75 місяців (6 р. і 3 міс.). Хто не зсучився в концтаборі, не написав покаянної заяви та не вийшов достроково з малої зони у велику - той, виявляється, даремно сидів... Далебі, я не одержував тих “заслужених” за 13,5 року неволі 562,5 грн., бо поки що можу собі заробити на хліб. Але майже всі політв’язні звільнялися в 1987-88 роках украй виснаженими, в куфайках... Вони досі бідують.

А от нашим катам - енкаведистам-кагебістам, які боролися проти України, пан прем’єр-міністр Марчук пенсій не врізав...

Кажуть, що Є.Марчук не приховує своєї служби в КГБ, що він очистив свою душу через покаяння. Де це він каявся? Де опубліковане те покаяння? Згадане інтерв’ю засвідчує протилежне: “... мені не треба себе мучити чи докоряти за те, що я щось зробив супроти своєї совісті”. Ну, це ще яка в кого совість... Якби християнська...

Зрештою, Є.Марчук був поганим фахівцем. Адже твердиня, яку він захищав (СССР), упала.... Нехай би такі “фахівці”, як Марчук, у незалежній Україні, проти якої вони запекло боролися, сиділи собі тихенько та хвалили Бога, що їх не чіпають. А щоб на них не плювали та до сьомого коліна не кивали головами і не показували пальцями на їхніх дітей - хай би одягнули рубище та постриглися в ченці й відмолювали свої гріхи. А на хліб хай би заробляли собі серпом або молотом. І не паперовим, а справжнім.

Лякають (і наводять розумні докази), що коли національна демократія не підтримає Є.Марчука, то переможе на виборах лівий (так ніби Марчук не лівий...). Може й так. Та всеодно я на такий “подвиг” задля “консолідації нації” нездатен. Може тому, що я філолог, а не політик. Я би взагалі не політикував, якби КГБ ще студентом не втягнув мене в політику. Тобто якби КГБ не викорінював в Україні українську мову, то я був би собі вчителем цієї мови. А то ж мій фах виявився неперспективним і навіть ворожим українсько-німецькому філологові-кагебісту Є.Марчуку. І я посильно захищав своє право жити українцем в Україні. За що був тричі ув’язнений.

Проте з 1996 року я засумнівався, чи є добрим політиком і Левко Лук’яненко. Ради Бога, я не чіпаю його минулого! Я свідок височенного рівня його чеснот там, у неволі. І я це чесно буду засвідчувати, доки житиму. Я пам’ятаю, як Василь Стус у “таборі смерти” Кучино на Уралі показував мені в бік Лук’яненкової камери: “Ото Чоловік!”. Се звучало по-біблійному: “Се Человєкъ”. Але коли ворожі Україні сили почали руками Лук’яненка руйнувати перспективну організацію українців - Українську Республіканську партію - то я подумав: хай би Лук’яненко вчасно пішов з політики та засів за мемуари...

Не моя справа давати поради УРП, але здається, що такій “радикальній” партії годилося б послідовно домагатися усунення від влади тих, хто причетний до злочинів проти українського народу, а не просувати їх до влади.

Мені соромно за УРП, в якій я сумлінно працював понад 6 років. Мабуть, вийшло на добре, що на початку 1997 року за захист етичних норм, статуту й проґрами УРП мене з неї виключили.

Позицію ж деяких колишніх політв’язнів я не міг пояснити собі звичайною логікою, але збагнув її, щойно пригадавши вірш Василя Стуса, звернений до тюремного наглядача:

А й справді: жертви і кати числилися в одному відомстві!

Жертва намертво зв’язана з катом. Десь я бачив таку картину: кат і в’язень - спина до спини - зв’язані колючим дротом...

Автор: Дмитро ЛИХОВИЙ

Кілька наголосів від "УМ" для перед-мови розставити все ж варто. Зокрема, на-вести англійську народну мудрість на про-тивагу українській. Адже в чому полягає риторика колишніх в'язнів сумління "про" МАРЧУКА і "контра" всіх інших кандидатів? Суть її зводиться до того, що хай Є М. І не янгол (хоча, як на декого, видно, крильця під добротним піджаком уже пробивають-ся), але він - менше з лих. Така вже на-ша хвороба - дійти до краю, щоб між "па-ном" і "пропав" схилитися до підозрілого, безтілесного, чужого "пана". Порівняйте з англійським із кількох лих не обирають жодного. Хто скаже, що це моральніше за роботу репресованих на користь кадебіста, - поставте плюсик у своїй особистій справі.

Левко ЛУК'ЯНЕНКО заявляє про свій ви-бір на користь МАРЧУКА, кладучи на іншу тальку терезів усіляких павличків і К? кот-рі "наплодили море комуністичної блюво-тини". А на противагу, значить, Євген МАР-ЧУК - весь у білому, на білому коні? Та ні ж бо. Головна і, мабуть, свідома помилка новоявлених апологетів Є. М. - це вибір з-поміж "блювотних" альтернатив. Чи ге-нерал екс-Комітету держбезпеки свято дотримувався наказів Остапа Бендера не їсти на ніч сирих помідорів, щоб не мати проблем з травленням?

Агітація ЛУК'ЯНЕНКА, котрий фактично примирюється з одним із видів "комблювотини" (вибачайте ще раз за згадку), ба-зується на святій простоті. і апостол Павло, мовляв, спочатку котив бочку на християн, а потім передумав. А чи не ліп-ше. Левку Григоровичу, було спробувати пошукати в Україні відповідників святих Петра, Івана тощо?

Наприкінці статті екс-лідера УРП чи-таємо такі собі вісім заповідей, буцімто за які МАРЧУКА й обирають націонал-демок-рати Але ці пункти - безформні і ніякі, як і сам "роповідник" Підписатися під ни-ми, що о там не теоретизував ЛУК''НЕНКО, може, крім Є. М., не лише КУЧМА, а й ТКАЧЕНКО, ВІТРЕНКО ї навіть СИМОНЕНКО. А ось колишній Прем'єр-міністр МАРЧУК, що "по-горів" на робленні його іміджу, справді міг би спробувати реалізувати ці "скрижа-лі" під час "великого стодніва" на чолі Каб-міну років чотири з половиною тому. Не склалося. І за це його вподобали колишні концтабірні мрійники?

Невже пан Левко проти тези Василя ОВСІЄНКА, що "досвідом злочинної органі-зації нова, демократична держава не мо-же послуговуватися"? Якщо справді про-ти, то йому, лук'яненкові, мало б бути дуже боляче за безцільно прожиті на радянсь-кій, кадебістській зоні роки. Що протягом восьми років коїться в Україні - не аргу-мент. Не за таку державу ми боролися і бо-ремося. Сподіваємося, за ідею, Левку Гри-горовичу, а не за гроші.

Знову ж таки не витримує критики по-зиція щодо моральності люстрації, тобто фактично заперечення ЛУК'ЯНЕНКОМ собор-ності України в підході до наслідування практикичеського президента Вацлава ГАВЕЛА, котрий у своїй країні розпустив спецслужби комуністичного періоду Висновок пана Левка, це змогла зробити Чехія, мог-ла б Західна Україна, а східняки, котрі жи-ли під совітами на покоління давше, - ні. Два світи - два способи життя, писали гу-мористи часів "розвинутого соціалізму"? А Бог же нібито єдність Україні таки подав. ЛУК'ЯНЕНКО за часи своєї зеківської практики не зустрічав політв'язнів із Кіровоградської області, де очолював КДБ МАРЧУК. Браво! Наш Євген Кирилович, воче-видь, у цей час, як святий, горщики для найчистішої амброзії випалював! А ви б, пане Левку, запитали б, якого походження в нього всі ці мільйони, на які розкручуєть-ся передвиборчий маховик? Звідки?

Покійний нині Вячеслав ЧОРНОВІЛ (теж, до речі, політв'язень) неодноразово свідчив, у тому числі й авторові цих рядків: генерала "контори глибокого буріння" він не підтри-муватиме нізащо Славко - на небесах, а де всі ви, решта?

Автор: Іван ГЕЛЬ

Автор вступає в дискусію, розпочату на сторінках газети "УМ" навколо постаті Євгена МАРЧУКА .

До особи Євгена МАРЧУКА приглядалися, очевидно, не тільки Левко ЛУК'ЯНЕНКО та Юрій БАДЗЬО. Кожен, хто уболіває за долю України, пильно стежить за роботою ВР, уряду, Президента. І в міру своїх сил каже, що зробив би він сам, кого хотів би мати на тій чи іншій посаді.

До таких симпатиків Є. МАР-ЧУКА спочатку належав і я, хоча, щиро кажучи, вже понад п'ять ро-ків свідомо відійшов від активної суспільної діяльності: поспішне .тво-рення кишенькових партій під та-кого ж кишенькового лідера, амеб-ний поділ і публічне "перетягування ковдри" та взаємне обливання бру-дом, передчасно волюнтаристська розпочаті пошуки структуризації, коли в суспільстві навіть ще не пахло нею, переконало, що у тій круговерті амбіцій і аморальних пристрастей визначальним людсь-ким обов'язком с не членство в партії і міжпартійних розпірках, не прагнення засвітитись на те-лебаченні чи інших громадських ім-презах, а чорна праця в розбудові держави, захисті учасників націо-нально-визвольної боротьби. Та відстороненість не означає самоізо-ляції, не позбавляє права на аналіз та вибір. І я зупинився на поста-ті генерала. Ллє чим більше ста-вив йому "тестів", чим уважніше приглядався, тим менше шансів отримував кандидат.

І ще одне. Левко ЛУК'ЯНЕНКО твердить, що Президент КРАВЧУК поєднав державу з мафіозними кла-нами. Чи так це? Ми взяли стільки державності, утвердили стільки українства та правопорядку, на скільки були спро-можні це зробити. Мафіозні кла-ни існували в усіх державних орга-нах, навіть КПРС та її філії КІІУ. Але тоталітарна система володі-ла "чарівною паличкою" - КДБ вселяло страх. На цей "важіль" розраховує і МАРЧУК. Але зменши-ти рівень злочинності і обсяг тіньо-вої економіки можна лише ростом виробництва, зменшенням подат-кового тиску. Страх і репресії бажаних результатів не дадуть. І що буде з правом, етичними і со-ціальними нормами, якщо доміну-ватиме страх і драконівський кадебістський закон?

Однак немає одностайності - єдиного канди-дата - в середовищі національно-патріотичних сил. Структуризація українського суспільства ще тільки окреслюється: Верховна Рада є дзеркаль-ним відображенням суспільних процесів, і парла-ментська зацикленість на війні усіх проти всіх го-това перекинутись і на президентські вибори.

Кишеньковість і організаційна імпотентність партій очевидна, вони реально охоплюють всьо-го лише 5-7 відсотків електорату. Водночас, розпорошеність демократичних сил здатна прокласти зеле-не світло у другий тур представникам комуно-московської орієнтації.

Уже давно заявили про наміри балотуватися у президенти Геннадій УДОВЕНКО, Євген МАРЧУК, Леонід КУЧМА та інші.

Політична ситуація була б ідеальною, якби в отій запеклій боротьбі між державницькими і ан-тидержавними групами тиску два з трьох зняли свої кандидатури на користь одного. Тоді реаль-ною стала б можливість перемоги в першому ту-рі і, звичайно, повна гарантія виходу у другий.

Ко-жен свідомий виборець теж повинен голосувати не за того, хто йому найближчий до серця, а за політичного і державного діяча, спроможного і пе-ремогти, і твердо захищати інтереси української людини, національні інтереси України у світі.

Розтерзаний Рух погруз у внутрішніх партрозбірках і сьогодні неспроможний об'єднати навко-ло себе національно-патріотичні сили, аби при-вести до перемоги Геннадія УДОВЕНКА. Тож у ко-манді державників залишається два претенден-ти - Леонід КУЧМА та Євген МАРЧУК. Кого ж вис-тавляти у фінал?

Любителям порівнювати генерала МАРЧУКА з генералом ПІНОЧЕТОМ дозволю собі нагадати, що їхня так би мовити генеральськість має цілком різ-ну природу: якщо ПІНОЧЕТ був кадровим військо-вим. То МАРЧУК - генералом репресивного дер-жавного органу, причому одного з найжорстокішого в історії.

Однак при визначенні кандидата, якою б важ-ливою не була політична генеологія, тобто дослід-ження - хто ким був "до", набагато важливіше значення має з'ясування "хто є хто" сьогодні, бо виборець повинен керуватись не емоціями, а ви-нятково політичною доцільністю І повинен знати, кому віддати свій голос.

Сьогодні Є. МАРЧУК шукає підтримки у по-літв'язнів та репресованих, зваблюючи їх націо-налістичною риторикою. Однак мало хто з цих лю-дей знає, що саме за Прем'єра МАРЧУКА скорочено їм виплату компенсацій за конфісковане майно та роки ув'язнення рівно наполовину. Відшкоду-вання й до цього були мізерними, але наповню-вати бюджет за рахунок найбільш знедоленої ка-тегорії людей - учасників національно-визвольної боротьби - взагалі аморально. А після зменшен-ня розміру компенсації вона стала цинічною нас-мішкою і ще однією формою морального терору. Сім з половиною гривень за місяць перебування у концтаборі.

Показовою є логіка (звичайно ж, самореклам-на), коли п. МАРЧУК розповідає про свою роботу в КДБ, стосунки з українського опозиційною Інтелі-генцією, відповідає на запитання виборців. Нап-риклад, про його ставлення до репресій в Украї-ні, хто убив В. ІВАСЮКА і багато інших.

Працюючи заступником голови обласної ради, автор цих рядків робить офіційні запити: де заборо-нені останки головнокомандувача ОУН-УПА гене-рала Романа ШУХЕВИЧА, а також мого дядька, кра-йового провідника ОУН-УПА Зіновія ТЕРШАКІВЦЯ. Достовірно відомо, що після загибелі їхні тіла зна-ходились у гаражі Львівського КДБ - рідних під конвоєм доставляли для спізнання. Але навіть та-кі дані марчуківська СБУ тримає а таємниці.

Ще декілька слів про безпосередню участь в легалізації УГКЦ. Протягом б0-х, 70-х. 80-х років Цер-ква піддавалась ще жорсткішим репресіям, ніж Рух опору та усі інші опозиційні сили України: саме а до-бу тоталітаризму УГКЦ залишалась єдиною націо-нальною церквою нашого народу, а по суті - вті-ленням національної ідеї. Вже наприкінці 80-х, толи імпе-рія вдрузки розвалювалась, десятки священиків, а також автор цих рядків, відбували 15-добові ареш-ти, сиділи в товаристві бомжів, тюремних пацюків та блощиць навіть у дні Великодніх свят Жодна з владних структур - ні КДБ, ні партійні органи, ні влада рад - не сприяла легалізації УГКЦ. Навпа-ки - перманентне піддавали її сповідників фізич-ному й моральному теророві. Церква самолегалізувалась і з тріумфом вийшла з підпілля завдяки героїчним зусиллям своїх вірних і розвалу імперії. Тому вставати в позу Мойсея, що вивів греко-като-ликів з московської неволі, м'яко кажучи, некорек-тно. І не тільки стосовно УГКЦ не робив Євген МАР-ЧУК будь-яких позитивних дій. Він нічим не спричинився також і до утворення незалежного Ук-раїнського православ'я, що вийшло з-під юрисдик-ції Московського Патріархату і поступово набирає ознак потужної національної церкви. Навіть більше. КДБ через свою агентуру запекло обстоював інте-реси московської церкви, нагнітаючи напругу і про-вокуючи перманентні міжконфесійні конфлікти.

Ще донедавна Євген МАРЧУК любив послуго-вуватись "аргументом", який декого навіть у шок кидав: він, мовляв, бачить людей не лише в нормальному освітлен-ні, а й у інфрачервоному та ультрафіолетовому. Це була малоетична гра інформаційними біцеп-сами, добутими спецслужбами нелегально. Гра, однак, перетворилась у тактичний промах: прове-ли ротацію начальників обласних управлінь СБУ, і генерал навіть на професійному полі діяльнос-ті втратив позиції.

Нав'язуючи контакти з громадсько-політични-ми організаціями, Євген Кирилович виявляє всеядність: соціал-демократ, не здобувши підтрим-ки власної партії, вступає у спілку зі структурами, що послуговуються радикальною риторикою: ДСУ, соціал-націоналістами і т. п. Мабуть, кепські спра-ви з підтримкою впливовіших партій, якщо апе-люють до послуг кишенькових. Така позиція - грубий тактичний промах, навіть самоспалення: щоб перемогти, потрібна прийнятна програма для усіх виборців України, адже електорат сходу і пів-дня України далеко не той, що в Галичині.

У соціал-демократичній партії боротьба за лі-дерство завершилась поразкою: не підтримав йо-го ні Леонід КРАВЧУК, ні інші "футболісти" Із СДПУ(о), віддавши перевагу Віктору МЕДВЕДЧУКУ.

Невдача і у Верховній Раді: потуги нейтралізу-вати О. МОРОЗА як майбутнього серйозного конку-рента, підставивши плече О. ТКАЧЕНКУ і тим забез-печити собі місце заступника як стартовий майданчик для президентського марафону, не дали бажаного результату - посада голови другорядного коміте-ту більше працює проти, ніж на перемогу.

Напередодні виборів кандидат у президенти Євген Марчук має до диспозиції як інструмент впливу на вибори дві, по суті, фантомні, нашвид-куруч скроєні структури: "Соціал-демократіичний Союз" та "У XXI століття - з Євгеном МАРЧУКОМ". За два роки до виборів реальний переможець роз-тратив свій потенціал і опинився перед немину-чою поразкою. То ж чи варто балотуватись... Це стосується усіх ймовірних кандидатів справа. По-літична ситуація настільки важка й відповідаль-на, що для збереження держави ми просто зо-бов'язані підтримати одного кандидата. Але котрого?

Евгений ШАФРАНСКИЙ

Не случайно уже давно ведутся ожесточенные словесные (и не толь-ко) схватки вокруг проблемы поли-тической структуризации общества. Битвы эти - дело вполне закономерное. Важно, однако, отметить, что именно и этом вопросе заклю-чен главный водораздел, разделя-ющий журналистов на державников и временщиков-однодневок.

Возьмем, для примера, газету "День". Из номера в номер ведется четкая "антипартийная" линия. Суть ее уже в заголовках. "Объ-единение сторонников Евгения МАРЧУКА цвет партийных знамен не волнует", "Идеологии разные - ли-дер один".

Но вот в это плавное течение по чьему-то недосмотру вторгается серьезный ученый Джеймс МЕЙС. В своей блестящей статье он приво-дит такой пример: даже в послед-ние дни войны жители Берлина ус-покаивали друг друга: "Грофац нас спасет". Грофац - аббревиатура, первые буквы слов: гроссе фюрер аллее" цайтунген (величайший вождь всех времен).

"Самое ужасное для меня, - пи-шет Джеймс МЕЙС (а он преподает в Киево-Могилянской академии и знает наше бытие), - что люди в этой непереносимой ситуации ожи-дают какого-то Грофаца, который один должен всех спасти".

Очевидно, что ни КУЧМА, ни МАРЧУК, ни Петр Великий в одиночку не в силах спасти державу. Выби-рая президента, мы выбираем не только лучшую из программ канди-датов. Мы хотим знать те реальные экономические и политические ры-чаги, которые позволяют эту про-грамму осуществить. Обязатель-ность этого очевидна каждому, кто прочтет статью Д. МЕЙСА.

Однако журналисты - не читате-ли, они писатели.

"Часть граждан Украины хочет иметь национального диктатора. И это тоже нельзя игнорировать..."

"...Мы стоим перед очень серьез-ным выбором - между диктатурой и более или менее ограниченной де-мократией. Выборы покажут, какая сторона возьмет верх..."

"Третий или "оптимальный" Президент Украины должен быть мягче, чем генерал де ГОЛЛЬ, более гибким, чем генерал В.ЯРУЗЕЛЬСКИЙ, таким же хитрым, как генерал Г.АЛИЕВ, и таким же симпатичным, как генерал Э.ШЕВАРДНАДЗЕ..."

"Нравится это кому-либо или нет, однако для значительной части лю-дей Е.МАРЧУК был и является, преж-де всего, генералом... Говоря о гене-рале МАРЧУКЕ, следует помнить - генерал он особенный. Армия наце-лена на уничтожение противника, не глядя ни на какие потери. Спе-цифика спецслужб абсолютно иная. Противника нужно перехитрить, переиграть..."

И так "День" за "Днем" из кан-дидата в президенты любовно ле-пится образ коварного Змия (бла-го, под этим знаком Зодиака родился Е. К. МАРЧУК), этакого удава в клетке с "беспристрастным, неми-гающим взглядом..." Вот появилась жертва и "удав поворачивает голо-ву в ее сторону, фокусируя на ней свой безжалостный взгляд. Молни-еносное движение... и через несколь-ко минут не остается ничего".

"А теперь, - продолжает нагне-тать эмоцию журналист, - пред-ставьте то же самое, только без клетки...."

Впечатляет страшилка, не так ли? Настолько впечатляет, что кол-леги из "Вечерних вестей" благо-словляют общенациональные теле-каналы за то, что те не показыва-ют миру вышеописанный образ: "Именно благодаря замалчиванию Евгения Кирилловича "официаль-ными" СМИ, ему удается играть роль "социалиста" на Востоке и "националиста" на Западе, не "све-тясь" перед всей Украиной в оди-озном образе "националиста-социалиста".

Шедевры "однодневочного" имиджмейкерства можно бы про-должать и продолжать - никакой газетной площади не хватит. Чего стоит хотя бы сравнение в одной из публикаций "Дня" МАРЧУКА с ЧАЦ-КИМ, с выводами, что и у первого тоже "горе от ума"!

Обидно. Прежде всего, за Евге-ния Кирилловича, с которым объединенные социал-демократы вмес-те прошли парламентскими выбо-рами до общей победы. Менее все-го этот обаятельный, демократич-ный политик похож на изваянную статую "свадебного генерала". Впро-чем, именно поэтому он и сам со всем этим разберется. А мы перей-дем к другой не менее важной тен-денции.

Редакция газеты "День" не оста-вляет попечения об имидже своего патрона. Конечно же, здесь понима-ют и то, что нужна своя политиче-ская структура, и то, что таковую за считанные месяцы не создать. Да и хлопотное это дело партстроительство. Зато можно попытаться, эксплуатируя обаяние личности Е.МАРЧУКА, товарищеские связи, воз-никшие за время совместной борь-бы на парламентских выборах, за-няться "перевербовкой", объединить от объединенных социал-демокра-тов по воз-можности больше "штыков" и "сабель".

Технология людоловства начала отрабатываться уже на втором эта-пе XIII съезда СДПУ(о). Партия тогда еще не имела четко вырабо-танной позиции по такому вопросу, как выбор кандидата в президенты. Люди знали, что Евгений МАРЧУК давно говорит о своей привержен-ности идеям социал-демократии. Они знали также, что среди лиде-ров СДПУ(о) никто свою кандида-туру выдвигать сейчас не намерен. Многие из этого делали вывод: значит, Е.МАРЧУК.

Лидеры одесской и николаевской парторганизаций Владимир МАКСИ-МОВИЧ и Сергей НУЖНЫЙ по прямо-те своей душевной высказались на этот счет. Слово - не воробей. Тем более, запечатленное на газетной полосе. Съезд был 26 декабря прошлого го-да. А уже 29 декабря корреспондент "Дня" своеобразно трактует неко-торые нюансы.

МАКСИМОВИЧ написал опроверже-ние на имя главного редактора га-зеты: "Слова "Я считаю, что альтер-нативы МАРЧУКУ с учетом его соци-ал-демократической позиции, сегодня нет" - действительно, точно от-ражают мое личное отношение к этой проблеме. Главное же в том, что автор "перестроил" мой ответ на свое усмотрение. СКРЯБИН не так трактует мой ответ. Ведь я подчер-кивал: "Вопрос кандидата на прези-дентских выборах на съезде не ста-вился..."

Тщетно! "Перестройка" ответа со-стоялась. И заключалась она в том, что личное мнение В. Я. Максимо-вича было подано как коллективное мнение "18 из 19 делегаций, кото-рые выступили на съезде".

Впрочем, у "Дня" своя арифме-тика. "Начинается выход из СДПУ(о)", - торжественно провоз-глашает газета. Почему? Да потому, что редакция получила долгождан-ное извещение из Одессы. Объявив тех, кто остается в СДПУ(о), иуда-ми-искариотами, Владимир МАКСИ-МОВИЧ сложил полномочия главы здешней парторганизации СДПУ(о) и заявил, что с ним согласны 70% однопартийцев. Ничем этого, естес-твенно, не подтвердив.

Точно таким же образом декла-рировала газета "День" переход "в полном составе" Тернопольской городской организации СДПУ(о) в СДС. На деле оказалось, что речь опять-таки шла только о руководи-теле этой организации и его замес-тителе, которые самочинно, нс про-ведя партконференции, подготови-ли заявление, за что и были изгна-ны из партийных рядов.

Нудно перечислять, но почти та-кая же ситуация повторилась в Ров-но, в Черкассах. Дошла уже в апре-ле, наконец, очередь и до Сергея НУЖНОГО. И теперь уже ему при-шлось писать в редакцию "Дня" опровержение.

Очень точно все зто охарактери-зовали тсрнопольцы: "Мы, члены городской организации СДПУ(о), уважаем право каждого граждани-на на свободный политический вы-бор, но категорически выступаем против попыток втянуть нас в со-мнительные политические структу-ры, а потому решительно осуждаем действия этих политических марио-неток и их закулисных кукловодов".

Присмотритесь даже к флагма-нам "Дня": какие мелочные, кома-риные укусы по отношению к дей-ствующей власти в статьях одной из самых сильных журналисток га-зеты. И какие реверансы по отно-шению к "руке дающей". Вспомни-те хотя бы ее имиджмейкерский шедевр: когда зал поет гимн, и у ав-тора рождается образ: поющие гимн голоса - это голоса МАРЧУКА(?!)

А чего стоит ее исследование по части "мониковедения", ее стиль ("партия отдалась Кучме", "Злаго-да"- тоже отдалась").

Подытоживая вышеизложенное, вынуждены усомниться в одной ха-рактеристике, выданной лидером на-шей партии Виктором МЕДВЕДЧУКОМ.